Колиска
роду — українська хата
Чому мене так вабить рідна хата,
Збадьорює, мов подихом весни?
Бо в хаті тій мене чекає мати,
У світлому серпанку сивини.
Батьківська
хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею,
повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної
хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом ,
молоком.
Українську
хату називають берегинею. Саме в хаті твориться українська доля, складаються
пісні та легенди. У цій хатині – корені нашого народу, щось одвічне, як життя,
і святе, як мамина пісня. Хата, як людина, уміє плакати і всміхатися. Вона може
бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в
ній мешкає. Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи
біленька хатинка у вишневому садочку.
Тож 7 квітня Федорівському Будинку культури відбувся народознавчий захід
" Хата моя, біла хата" за сприянням жіночого комітету
Карлівської організації ветеранів при допомозі Карлівського
територіального центру по наданню соціальних послуг. На захід були запрошені
учні Федорівського НВК, члени літературно - мистецького клубу "
Натхнення" та місцеві жителі.