Колиска роду — українська хата

Чому мене так вабить рідна хата,

Збадьорює, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекає мати,

У світлому серпанку сивини.

Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом , молоком. 

Українську хату називають берегинею. Саме в хаті твориться українська доля, складаються пісні та легенди. У цій хатині – корені нашого народу, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня. Хата, як людина, уміє плакати і всміхатися. Вона може бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає. Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатинка у вишневому садочку.

    Тож 7 квітня Федорівському Будинку культури відбувся народознавчий захід " Хата моя, біла хата" за сприянням жіночого комітету   Карлівської організації  ветеранів  при допомозі Карлівського територіального центру по наданню соціальних послуг. На захід були запрошені учні Федорівського НВК, члени літературно - мистецького клубу " Натхнення" та місцеві жителі.

                     

Разом з ведучою заходу Наталією  Москальовою  присутні заглянули в домашнє вогнище та переступили поріг біленької хати. Наталія Тарасівна  відтворила в пам'яті присутніх особливості української хати, як важливого елементу нашої матеріальної та духовної культури. Розкрила давню історію та символіку людського життя як сімейного вогнища. Ознайомила з обрядами й повір'ями, пов'язаними з будівництвом садиби. Одним словом - здійснили невеличку подорож у давню, українську хату. Особливої атмосфери заходу надали пісні у виконанні  Любові Павлюченко ( окомпанував Валерій Чухрай) та Людмили Моторної.
                     

 Свої вірші про батьківську хату читала Галина Шаптала,жителька села Федорівка, яка тільки но робить свої перші творчі кроки.

                     

Багато чого було в українських хатах. Кожна домівка – це маленький куточок України. Все, що нас оточує – мамина пісня, бабусина вишиванка, батькова хата, рушники – все це наша пам'ять, наша історія. Часто й сумна, але в основі своїй – велична, тому все це потрібно зберігати й відновлювати. Бо Берегиня – то наш захист і надія ! Будь благословенна, хато моя ! Будьте благословенні і люди, які завітали до неї.

                                               

Захід закінчився, але не закінчилися наші розповіді про українські звичаї та традиції, про обереги та символи нашого народу.

                            До нових зустрічей !