"  О  доле  вязня  і  трибуна, 
                    життя  твоє  з  рідні  тайфуна "
            (  до  75 р. з дня  народження Василя  Стуса )

         Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не вклонюся…
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя…

«Ні. Вистояти. Вистояти. Ні — стояти», — так визначав видатний український поет Василь Стус своє життєве і творче кредо.
Василь Стус один з найбільших українських поетів ХХ століття. В новітній українській поезії його ім'я на чільному місці. І не тільки тому, що світлий образ цієї людини – поета трагічної долі – став символом незламності духу людської і національної гідності, закономірним продовженням дорогої і життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотичному обов’язку. Найголовніше те, що це самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до герметичної самовідданості поетичного слова і водночас до синтезу глибинних традиційних джерел українського художнього образотворення з поетичною мовою ХХ століття.
Стус належав до так званих шістдесятників – опозиційно настроєної національної свідомої молодої інтелігенції, що відверто протиставляли себе тоталітарному режимові з його політикою децентралізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності і меншовартості української культури.
Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, “легше було написати, анім зберегти”) – дуже великий. Першу юнацьку збірку “Зимові дерева” наприкінці 60х років поет запропонував видавництву “Радянський письменник”. Уже в цій збірці почали визначатися деякі мотиви творчості поета. Це, насамперед, лірика кохання. Власне, щось ширше. Захоплення і розчарування, переживання невдач (природно, кожної з них як непоправної і згубної) – немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею, цим подолавши самоту, а отже і власну невикінченність, і долучившись до чогось загально значимого. (Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту, але не ототожнюймо цю самоту з побутовою і навіть взагалі фактичною – хоч залежність між ними є; все-таки фактично він був серед друзів, але високоорганізована особистість завжди мучиться не так своєю не так минулою покинутістю, як екзистенціальною самотою, що в ній концентрується відчуття недосконалості людського “Я”, суспільства і світу). Отож лірика кохання – це і лірика найінтимнішої орієнтації в цінностях людських відносин взагалі, лірика самовипробування на соціальну і духовну резонантність своєї особистості.  Василь Стус. Вибрані твори. Смолоскип. / Упор. Д. Стус. 2012, 872 с. Серія «Шістдесятники».

Видання дозволяє скласти повне уявлення не лише про головні етапи творчої еволю­ції поета, а й демонструє перцепцію та інтерпретацію його твор­чості. Тут уперше в повному обсязі представлено магаданську версію збірки «Палімпсести», створену поетом у сел. Матросова Магаданської області в 1977-1979 рр. Окрім того, поетичний доробок В. Стуса репрезентовано вибраними віршами зі збірок «Кру­говерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Час творчості» та програними текстами різних періодів, що не увійшли до збі­рок. У книзі широко відображено епістолярну спадщину поета, головні критичні праці та публіцистичні виступи.Шістдесятники».




Стус, В. С. Час творчості [Текст] = Dichtenszeit / Василь Семенович Стус ; упоряд. та післямов. Д. Стус. – К. : Дніпро, 2005. – 704 с. : портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

Сьогодні вже важко уявити українську поезію другої половини минулого століття без постаті Василя Стуса – поета, критика, літературознавця, мислителя, правозахисника… Нова книга вибраного – амбітна спроба представити не лише різні етапи творчих шукань, а й вершинні здобутки письменника в різних жанрах.

 

Стус, В. С. Зібрання творів [Текст] : у 12-ти т. / Василь Семенович Стус ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Факт, 2008.

 

Поетична спадщина видатного українського поета Василя Стуса закономірно увійшла в український літературний процес. Його поетичне слово “позначене своєрідним сплавом інтелектуалізму з ліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегким для розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонів образотворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняття художнього твору часом заважає осягнути складність його образів, здебільшого метафоричних

 

Стус, В. С. Феномен доби [Текст] : (сходження на Голгофу слави) / Василь Семенович Стус. – К., 2003. – 96 с.

 У своїй книжці “Феномен доби” Василь Стус простежив творчу еволюцію Павла Тичини, “генія, примушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля”. «Тичина фізично живий, умер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе”, - писав В. Стус.
Стус писав: Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня, поет погодився на цю роль.... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости.




У  бібліотеці  оформлено   виставку - роздум  " Василь  Стус : гармонія життя і творчості"  та  проведено  бесіду:  "  Велетень  духу  і  таланту "