П’ять колосків – до життя

            п’ять непройдених кроків…

 Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної  мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

             

 Допоки пам'ять 

        в серці не згасає...

«Пекельні цифри та слова,

У серці бють, неначе молот,

Немов проклятий оживе,

Рік тридцять третій.

Голод… Голод…»

             Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

Пам'ять – це нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. 1933 рік… найчорніший час в історії України. І до сьогодні боляче ступати стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю.

Вшановувати пам'ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне не повторилося.