Загальна кількість переглядів сторінки

середа, 6 березня 2013 р.

      

Конкурс "Найкращий читач Полтавщини - 2013 року"

Книга со сказками
Перед книгою вiками схиляло в шанобi голову людство , вважаючи її святинею.
Книга - справжнiй маг. Читаючи , уявляємо себе чарiвниками , здатними розумiти мову      речей,рослин i тварин. Скiльки дивовижних таємниць вiдкривається нам завдяки книгам.     Скiльки безцiнних скарбiв трапляється на шляху читачiв. А скiльки незабутнiх зустрiчей з    лiтературними героями вже вiдбулися, а ще скiльки ще вiдбудеться .                                      
 
                                                                                            
26 лютого у бібліотеці-філії с. Федорівки  було проведено І етап конкурсу ,  ,, Найкращий читач Полтавщини – 2013 “, а ще краще сказати свято - свято тих, кого ми по праву можемо назвати - найкращi читачi, якi прийшли сюди , щоб познайомити нас зi своїми улюбленими книгами і самим дiзнатись , що читають iх ровесники. Участь у конкурсі взяли учні 6 – 7-х класів. Сьогоднi вони змогли довести всiм нам , що їх улюблена книга - справдi найкраща в свiтi. Конкурс проводився з метою : підвищення рівня особистого розвитку і культурної компетенції дітей через заохочення їх до систематичного читання , сприяння створення належних умов для рівня доступу до книжок і літератури на різних , у тому числі електронних носіях, незалежно від рівня розвитку дітей , їхніх фізичних та інтелектуальних можливостей.
 
 

 
Відбір найкращих читачів здійснювався за кількістю прочитаних книг , веденням щоденників читання, його систематичністю , висловлюванням власної думки, інтерпретацію однієї з прочитаних книг, своєю ерудицiєю та вмiнням захоплююче розповiдати, втілюючись в образи героїв.

Всіх переможців було нагороджено "Дипломами. Їм надано ще одну можливість взяти участь у творчому змаганні в ІІ етапі , який буде проводитися у м. Карлівка.
Книга о цветах
        "   Дорогами казок Шарля Перро "

Днями в бібліотеці  було  проведено літературне  лото  " Доргами  казок Ш.Перро", присвячене 385-й річниці  від  дня  народження відомого  французького  письменника.
Присутні  дізналися  багато цікавих  фактів з біографії  казкаря. Але  найбільше  всім  сподобалася  заочна  мандрівка  відомими  казками  Ш. Перро. Це  стало  можливим  лише  завдяки  програмі  " Бібліоміст". Адже  саме  комп'ютери  допомогли  присутнім  здійснити  мандрівку  в чарівний  світ  казки.
 
 
У заході  взяли участь  учні 6-7 класів, вони  брали активну участь у вікторинах,які  проводились за відомими казками  Ш.Перро.
Також  познайомитися  із цікавими героями казок Ш.Перро прийшли і вихованці дитячого садка                                                                                                                                  
Шарль Перро́ (12 січня 1628 — 16 травня 1703) — французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки. Є автором дуже популярних і всесвітньо відомих казок — "Кіт у чоботях", "Попелюшка", "Синя Борода". Більшість його казок друкуються ще й зараз, знайшли відображення у операх, балетах, фільмах та театральних виставах. Найбільш відомим музикальним твором на основі казки Перро стала опера Петра Ілліча Чайковського "Спляча красуня".
Світ Казки... Хто ж у ньому мешкає? Якими рисами, що дають право увійти в Казку, наділяє творець цього світу своїх героїв – принцес і принців, дроворубів і людожерів, балакучих котів і вовків?
Шарль Перро ввів у літературу героїв справжніх, яких насправді не буває. Це одне з найвидатніших відкриттів, зроблених ним у світі Казки. Історії про сплячих красунь, малюсіньких та відважних синів, добрих падчериць і злих мачух розповідали не одне століття. Розповідали всі по-своєму. Казки Шарля Перро відкрили справжній "казковий рух" у світовій літературі.



Не говори: в нас мова солов'їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці — доля України,
Глибинна таємниця правіків.


Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.


Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.

 
Рiдна мова . Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi. Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її. Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте.
В рамках  відзначення  Міжнародного дня  рідної  мови в нашій  книгозбірні  відбулася вікторина " Слово наше рідне - слово українське", на  яку було запрошено  вихованців  місцевого  дитячого садочка, та змагання юних  ерудитів " Мови  калиновий  дзвін" для учнів 
 6 - 7 класів. З великим  задоволенням учні  брали участь у  грі.

 
 


                                                                    До рідного слова торкаюсь душею,
                                                             Боюсь очорнити чи зрадить його.
                                                             З цих слів наша мова, пишаємось нею –
                                                             Це музика й пісня народу мого.

                                                                          Без неї не зміг би на світі прожити,
                                                                          Не зміг би помітить земної краси,
                                                                          Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
                                                                          З якого стікають краплинки роси.

                                                             Вона – джерело й найчистіша криниця,
                                                             З якої черпаю натхнення й снагу.
                                                             Вона кришталево дзвенить і іскриться,
                                                             Я нею тамую духовну жагу.

                                                                        У шелесті трав, у цвітінні калини
                                                                        Я чую цю мову у сні й наяву.
                                                                        Вона в моїм серці, – це вся Україна,
                                                                        Я дихаю нею, я нею живу!

                                                                                                                              В.Геращенко

пʼятниця, 22 лютого 2013 р.


       " Нам  пам'ять  серця  не  дає  покою"
                                                                    Ще юнаки, ще майже діти,
                                                              А навкруги і смерть, і кров.
                                                              Славних хлопців-добровольців зібралося триста,
                                                              А дорога, наче доля, – коротка, терниста.
                                                              Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,
                                                              Бо проллється кров юнача цілою рікою.
Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути господарем у своїй хаті.
«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Саме тому, ми повинні знати свою історію, своє минуле. А історія наша вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами. Дата 29 січня увійшла в українську історію як день пам’яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини. 95 років тому назад у бою під Крутами, що на Чернігівщині, понад 300 курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили у нерівний бій із значно переважаючим, добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації.
                                                      Як сніги покриють землю
                                                      Рядном білим,— не забудь
                                                      Спом'янути тую славу,
                                                      Що лишилась нам з-під Крут.
                                                      Триста юних одчайдухів...
                                                      Стократ більший був там враг,—
                                                      Не вступились, не подались,
                                                      Всі лягли там на полях.
                                                      Вічну славу здобували
                                                      Україні біля Крут,
                                                      Не забудь героїв триста,
                                                      Спом'яни їх, не забудь!

                                                                                (Д. Гавриш)
У  бібліотеці  було  проведено  інформаційну  годину  під  назвою  " Нам  пам'ять  серця  не    дає  покою"

четвер, 21 лютого 2013 р.



         "  О  доле  вязня  і  трибуна, 
                    життя  твоє  з  рідні  тайфуна "
            (  до  75 р. з дня  народження Василя  Стуса )
         Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не вклонюся…
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя…
«Ні. Вистояти. Вистояти. Ні — стояти», — так визначав видатний український поет Василь Стус своє життєве і творче кредо.
Василь Стус один з найбільших українських поетів ХХ століття. В новітній українській поезії його ім'я на чільному місці. І не тільки тому, що світлий образ цієї людини – поета трагічної долі – став символом незламності духу людської і національної гідності, закономірним продовженням дорогої і життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотичному обов’язку. Найголовніше те, що це самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до герметичної самовідданості поетичного слова і водночас до синтезу глибинних традиційних джерел українського художнього образотворення з поетичною мовою ХХ століття.
Стус належав до так званих шістдесятників – опозиційно настроєної національної свідомої молодої інтелігенції, що відверто протиставляли себе тоталітарному режимові з його політикою децентралізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності і меншовартості української культури.
Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, “легше було написати, анім зберегти”) – дуже великий. Першу юнацьку збірку “Зимові дерева” наприкінці 60х років поет запропонував видавництву “Радянський письменник”. Уже в цій збірці почали визначатися деякі мотиви творчості поета. Це, насамперед, лірика кохання. Власне, щось ширше. Захоплення і розчарування, переживання невдач (природно, кожної з них як непоправної і згубної) – немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею, цим подолавши самоту, а отже і власну невикінченність, і долучившись до чогось загально значимого. (Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту, але не ототожнюймо цю самоту з побутовою і навіть взагалі фактичною – хоч залежність між ними є; все-таки фактично він був серед друзів, але високоорганізована особистість завжди мучиться не так своєю не так минулою покинутістю, як екзистенціальною самотою, що в ній концентрується відчуття недосконалості людського “Я”, суспільства і світу). Отож лірика кохання – це і лірика найінтимнішої орієнтації в цінностях людських відносин взагалі, лірика самовипробування на соціальну і духовну резонантність своєї особистості.  Василь Стус. Вибрані твори. Смолоскип. / Упор. Д. Стус. 2012, 872 с. Серія «Шістдесятники».

Видання дозволяє скласти повне уявлення не лише про головні етапи творчої еволю­ції поета, а й демонструє перцепцію та інтерпретацію його твор­чості. Тут уперше в повному обсязі представлено магаданську версію збірки «Палімпсести», створену поетом у сел. Матросова Магаданської області в 1977-1979 рр. Окрім того, поетичний доробок В. Стуса репрезентовано вибраними віршами зі збірок «Кру­говерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Час творчості» та програними текстами різних періодів, що не увійшли до збі­рок. У книзі широко відображено епістолярну спадщину поета, головні критичні праці та публіцистичні виступи.Шістдесятники».




Стус, В. С. Час творчості [Текст] = Dichtenszeit / Василь Семенович Стус ; упоряд. та післямов. Д. Стус. – К. : Дніпро, 2005. – 704 с. : портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
Сьогодні вже важко уявити українську поезію другої половини минулого століття без постаті Василя Стуса – поета, критика, літературознавця, мислителя, правозахисника… Нова книга вибраного – амбітна спроба представити не лише різні етапи творчих шукань, а й вершинні здобутки письменника в різних жанрах.
 






Стус, В. С. Зібрання творів [Текст] : у 12-ти т. / Василь Семенович Стус ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Факт, 2008.
 
Поетична спадщина видатного українського поета Василя Стуса закономірно увійшла в український літературний процес. Його поетичне слово “позначене своєрідним сплавом інтелектуалізму з ліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегким для розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонів образотворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняття художнього твору часом заважає осягнути складність його образів, здебільшого метафоричних
 



Стус, В. С. Феномен доби [Текст] : (сходження на Голгофу слави) / Василь Семенович Стус. – К., 2003. – 96 с.
 У своїй книжці “Феномен доби” Василь Стус простежив творчу еволюцію Павла Тичини, “генія, примушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля”. «Тичина фізично живий, умер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе”, - писав В. Стус.
Стус писав: Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня, поет погодився на цю роль.... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости.





У  бібліотеці  оформлено   виставку - роздум  " Василь  Стус : гармонія життя і творчості"  та  проведено  бесіду:  "  Велетень  духу  і  таланту "
 
 
 

субота, 5 січня 2013 р.


                   Вітаємо з Різдвом Христовим  та Новим роком!
 
                                                                                                                                                                      

                                                    Вітаю з Різдвом, з Новим роком вітаю!
                                               Бажаю Вам щастя, здоров’я бажаю!
                                               Хай серце радіє, душа хай співає,
                                               А настрій святковий весь рік не зникає!
                                               Хай ангел торкнеться Вас ніжно крилом,
                                               Зігріє вам сердце Різдвяним теплом.
                                               Хай радість, кохання наповнять ваш дім,
                                               Оселяться щастя та спокій у нім!
                                               Дай Боже Вам любові і тепла,
                                               Добра в сім'ї і затишку в оселі,
                                               Щоб щастя світла музика текла
                                               В Різдвяні свята, щедрі та  веселі!
 


 
 Хай здійснює бажання рік Новий,
З чудовим святом радості і мрій
Ми щиро і сердечно вас вітаєм
Хай різдвяна добра казка
Подарує тепло й ласку,
Хай різдвяні світлі зорі
Знищать смуток весь і горе!
Щастя, радість і добро
Хай несе до вас Різдво!
Веселих свят!
 
                                               
 

У Святвечір починаються Святки – два тижні зимових свят, які тривають аж до Хрещення, що святкується Православною Церквою 19 січня.
В Україні Різдво святкують 7-го січня за Григоріанським календарем, як і в багатьох інших країнах, де сповідують християнство.
Переддень Різдва в Україні називають Святвечором, або інколи – Святою вечерею. Люди зазвичай готують смачні страви на цей вечір. На столі повинно стояти щонайменше 12 різних страв. Обов'язково повинна бути кутя – ритуальна страва, яку готують з пшениці та спеціального сиропу, що містить рідкий мед, мелений мак, родзинки та інколи грецькі горіхи. За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, до того ж не можна спізнюватись до святкового столу, тому що будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.
Коли на небі з'являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу.
Проте перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб часом не придушити душі, які, як вважалося, на Святвечір приходили до хати.
 
 
Починали вечерю з куті. Їли всі зі спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім'ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, крім господині, яка підносила страви.
У кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний.
Після закінчення вечері діти несли обід до своїх хрещених, дорослі готувалися до вечірньої церковної служби.
Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо – церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову атмосферу.
У деяких регіонах України існує традиція прикрашати стіл дідухом, снопом пшениці чи вівса спеціальної форми: з чотирма ногами та великою кількістю вузлів, що символізує добробут на наступний рік. На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих "павуків", що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових воїнів. Виготовляли павуків із соломи або із тонких дерев'яних прутиків чи з дроту, а у місцях з'єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси.
                                       projectukraine 2012.01.11.05
Дідухи та "павуки" – попередники різдвяних ялинок
Обряд колядування досить давній – він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно зі звичаєм, несуть у домівку мир та спокій.

 В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп – своєрідну виставу, головними дійовими особами в якій є "Коза", "Пастух" та інші. Наступний після Різдва день – це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі, жінкам в цей день, аби не нудьгували дозволяється колядувати.
 
 
Веселих  Вам  свят!